Оскільки відшкодування шкоди державою особі можливе через очевидну невідповідність вимогам адміністративного протоколу, або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності. 

Рівненський апеляційний суд залишив без змін оскаржуване представником позивача рішення місцевого суду, яким його довірителеві відмовлено у задоволенні позову до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про відшкодування моральної шкоди та відхилив апеляційну скаргу про скасування судового рішення і задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Підстави для такого рішення суду апеляційної інстанції наступні.

Із матеріалів справи відомо, що рішенням суду першої інстанції задоволено адміністративний позов, яким визнано протиправною та скасовано постанову інспектора патрульної поліції про накладення на позивача адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, у виді штрафу в розмірі 3 400 гривень, а також закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.ч. 1, 2 ст. 126, .ч 2 ст. 125, ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно нього за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Позивач, зважаючи на те, що його незаконно було притягнуто до адміністративної відповідальності і він зазнав зміни психічного та емоційного стану, втратив відчуття захисту з боку співробітників поліції, звернувся з позовом до ГУ НП в Рівненській області та просив стягнути з держави на його користь моральну шкоду.

Стаття 23 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України) передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї  самої, членів її сім’ї чи близьких родичів.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

У постанові від 22 січня 2025 року (справа № 335/6977/22) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов’язковою умовою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв’язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов’язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов’язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування.

У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень, факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

При не встановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише в тому випадку, якщо закриття справи у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення  відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

З огляду на приписи Закону України «Про національну поліцію», Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» патрульна поліція не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, тому на правовідносини щодо складання протоколів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не поширюються правила статті 1176 ЦК України та Закону України № 226/94-ВР.

Беручи до уваги викладене вище та останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який суди повинні враховувати  під час вирішення спорів у подібних правовідносинах, фактичне скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності лише з підстав відсутності заперечень відповідачем позовних вимог та без обґрунтування про її невідповідність вимогам закону, факт визнання протиправною та скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, зокрема, і без встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час її складання, не є підставою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність)  посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.

Невідповідність вимогам закону дій інспектора патрульної поліції під час складання постанови судом не встановлена, тому й підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того, позивач до матеріалів справи не долучив жодних доказів  про те, що йому завдано моральної шкоди співробітниками поліції, а також доказів, що їх дії були протиправними внаслідок неналежного виконання покладених на них трудових чи службових обов’язків.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року у справі № 555/2085/24 (провадження № 22-ц/4815/433/25).

Рівненський апеляційний суд